Теоритичні засади біодинамічного землеробства

Біодинамічний метод ведення сільського господарства виник на основі наукових досліджень німецького вченого Рудольфа Штейнера. Д-р Штейнер ( 1861-1925) відомий, як засновник «Антропософії» («мудрість людини» - гречок.), філософського напрямку, що розглядає духовну сутність людини й навколишнього його миру, з наукової крапки зору.Такий підхід може надати істотну допомогу в рішенні культурних і економічних проблем, а також, у пошуках відповіді на фундаментальні питання людського життя. Ті фермери й садівники, які, після 1-ой світової війни, звернулися до д-ру Штейнеру, усвідомлювали тім, що їхня продукція поступово втрачає свою якість і живильну цінність. Відповідно правило аграріїв -  "більший урожай - більше їди" - не відповідає дійсності, а навпаки, зростання кількості продукції рослинництва, тваринництва, птахівництва і рибництва зменшує їх якісну складову - поживних речовин для людського організму. Адже саме їх можна назвати їдою...
У червні 1924 року в Кобервице (Сілезія) Штейнер прочитав вісім лекцій в яких виклав основи своєї теорії.Протягом наступних сорока років біодинамічний метод використовувався, головним чином, у країнах, що володіють високорозвиненою системою землеробства, таких, як Англія, ряд країн Північно-Західної й Центральної Європи, і в Північній Америці. Однак, поступово, він поширюється й на інші регіони світу.

Назва «біодинамічний» указує на специфіку принципів, покладених в основу цього методу
Цей термін виник із двох грецьких слів: «биос» - життя й «динамічний» -, що перебуває в процесі руху, зміни. Робота з живими рослинами, що ростуть на ґрунті, повнім житті, припускає вплив, головним чином, на первинні процеси, що формують і підтримують життя, а не на складові її цеглинки матерії. Останніми також не можна зневажати, але вони повинні бути зрозумілі в їхньому відношенні до організму, як такому. Рослини тісно зв'язані зі своїм середовищем. Розглядаючи всю сукупність явищ природи, до якої належить і людина, оскільки вона є біологічною істотою, ми відзначаємо різні ступені незалежності організмів від навколишньої їх середовища. Зокрема, людина, як відомо, створює захист для свого тіла від жари, холоду й інших зовнішніх впливів. У своїх фізіологічних функціях вона майже не залежна від середовища, але, аж ніяк не повністю. У людському організмі існують ритми, які визначаються загальноприродніми ритмами -  денними, місячними і іншими ритмами природи. Наші власні ритми не завжди можуть абсолютно збігатися із природними, але вони виникають і тривають у тих же тимчасові границях.
Тварини, особливо дикі, у набагато більшому ступені залежать від середовища перебування. Екологічні дослідження дають досить багато цікавих прикладів цієї залежності. І, нарешті, рослини - їхнє проростання, ріст, дозрівання й плодоносіння цілком залежать від земних і космічних факторів, що однаково вірно по відношенню й до окремої рослини, і до їхнього співтовариства.
Ці фактори містять у собі ґрунт, атмосферу, співтовариства взаємнонеобхідних плазунів і літаючих комах, птахів, хробаків, гризунів і т. д. Сюди входять також світло, тепло й різні форми космічної радіації. Крім того, кожна рослина взаємодіє з іншими рослинами того ж або інших видів, що ростуть поруч. У незайманій природі кожна ділянка землі створює своє власне специфічне співтовариство рослин та тварин. Які рослини й тварини стануть учасниками такого біоценозу і у якій кількості будуть входити в нього, залежить від усього комплексу факторів росту в даному середовищі перебування.
Хоча людина зорієнтована, у першу чергу, на те, щоб вирощувати ті рослини, які їй потрібні в утилітарних, практичних цілях, все-таки, надійний метод ведення фермерського й садового господарства повинен починатися з формування здорового середовища перебування, якщо ми хочемо, щоб рослини добре росли й мали висока поживну цінність як їда. От чому біодинамічний метод ставить перед собою ціль - створити сад або ферму, як єдиний організм, єдиний саморегулюючий біоценоз.
Відомо, що організм складається з органів, кожний з яких має специфічну функцію. Якщо один з них - хворий, інші також страждають. Активність одного окремого органа повинна перебувати в оптимальному відношенні до активності інших. Ця концепція - повністю застосовна до біодинамічного саду або ферми. Звичайно, варто мати на увазі, що повне досягнення цієї мети, у більшості випадків, неможливо. Але це не заважає нам намагатися наблизитися до неї, як можна ближче.

Арсенал біодинамічних засобів
Існує багатий арсенал біодинамічних специфічних засобів. Він включає створення продуктивного й збалансованого ґрунту й застосування гарне підготовлених добрив (про це піде мова надалі). Використання рослин-супутників, змішані посадки й чергування культур, входять до числа методів біодинамічної практики так само, як захист саду від постійного протягу або просто сильного вітру за допомогою посадок дерев і чагарників. Багато рослин краще розвиваються, якщо місце їхнього виростання частково замкнуто, так що парка волога залишається в поверхні ґрунту. Для цієї мети використовують чагарники, живоплоти, що чергуються посадки високих і низьких рослин.

Збалансована рослина
Звичайно, не найбільше й не сама продуктивна рослина забезпечує максимальну живильну цінність урожаю, а, так звана, збалансована рослина. Пояснення таке. Рослина вільно росте між небом і землею. Ґрунтові фактори росту - вода й мінеральні елементи - забезпечують розвиток його маси.Сонячні фактори росту - світло й тепло - обумовлюють фарбування, приємний аромат, дають плодам зрілість. Важливо не переоцінювати ґрунтові фактори й створювати кращі умови й для прояву дії сонячних, космічних факторів, від яких багато в чому залежить якість плодів. Ми називаємо рослину збалансованою, якщо вона вирощена при збалансованому впливі двох груп формуючих його сил - земних і космічних. Цей баланс не є постійним, він увесь час зрушується, змінюється. Так воно й мабуть, оскільки мова йде про живий організм.

Основа - турбота про ґрунт
Дія факторів, про які говорилося вище, залежить, крім усього іншого, від догляду за ґрунтом, що включає її механічну обробку й добриво.Ціль такої роботи - сформувати продуктивний ґрунт. Оброблення продуктивного ґрунту вимагає мінімальних витрат праці, і, у той же час, такий ґрунт дає максимальну віддачу, при достатній кількості вологи, сонячного світла й добрив. Рослини, що ростуть на продуктивному ґрунті, менше страждають від несприятливих погодних умов. Продуктивний ґрунт - це, насамперед, «живаючи» ґрунт. Тому, у біодинамічному методі основна мета добрива землі - зробити ґрунт живим, який постачає рослину всім необхідним, за умови, звичайно, що органічні речовини вертаються в ґрунт у вигляді добрив.

Практика біодинамічного землеробства.

В європейських країнах в останні роки зустрічається і так звана біодинамічна система землеробства. Її головна особливість – урахування сільським господарством не тільки земного, але й космічного ритму. Не можливо заперечити переваги біологодинамічного напрямку, який розглядає систему в цілому: інакше кажучи, земне сільське господарство, людину, навколишнє середовище, з одночасним впливом космосу на сільськогосподарські рослини, тварини і людину. Однак труднощі організаційного порядку, відсутність досвідчених консультантів при реалізації біолого-динамічного землеробства стимулюють його розповсюдженню серед фермерських господарств.
На теперішній час головним принципом ведення біоземлеробства є не темпи інтенсифікації сільського господарства, а забезпечення оптимальних умов для росту і розвитку культурних рослин. При цьому враховуються можливості генотипу культури, біокліматичний потенціал зони з метою отримання високоякісної продукції рослинництва для людини і тварини.
Біодинамічні препарати не дають значного збільшення врожаю, але вони поліпшують його якість, роблять рослину більш здоровою і стійкою до різноманітних захворювань, захищають їх від шкідників, продовжують терміни якісного збереження продукції. Використовуються вони в настільки малих дозах, що розглядати їх як підгодівлю рослин не потрібно - скоріше тут напрошується аналогія з застосуванням до Землі гомеопатичних лікарств.
Структура посівних площ.
У сучасному землеробстві з поглибленням та процесів спеціалізації та концентрації виробництва роль сівозмін зростає. Ні добрива, ні зрошення, ні пестициди не дають можливості повністю уникнути бур’янів, шкідників та хвороб. Навпаки, на найкраще удобрених ділянках створюються сприятливіші умови для розвитку бур’янів і фітопатогенів.Науково обґрунтоване чергування культур у сівозміні передбачає з одного боку, правильний підбір сприятливих для вирощування культур – попередників, а з другого – оптимальне насичення сівозмін одно видовими культурами, що враховує допустиму періодичність їх вирощування у полях сівозміни. При такій побудові сівозміна максимально виконує основну біологічну функцію – фітосанітарну і позбавляє посіви сільськогосподарських культур зайвого пресу агрохімікатів. У ній, порівняно з беззмінними посівами культур, ураженість рослин хворобами і шкідниками зменшується у 2-4 рази. Порушення наукових основ побудови сівозмін призводить до накопичення у грунті інфекцій, зростання забур’яненості посівів, розповсюдження шкідників сільськогосподарських культур, погіршення водного і поживного режимів, а в підсумку – до істотного недобору врожаю.
Висока віддача кожного гектара ріллі сівозміни незалежно від типу і виду можлива за умови оптимального насичення її відповідними сільськогосподарськими культурами. За даними Інституту землеробства УААН в підзоні достатнього зволоження насичення озимою пшеницею до 40% не забезпечило збільшення валового збору зерна в сівозміні. Збільшення площі під горохом з 10 до 20% і більше викликало істотне зниження врожайності цієї культури і середньої врожайності зернових в сівозміні.
Кукурудза знижує врожайність на 9–9,5 ц/га при збільшенні її частки в структурі до 30% (20 на зерно і 10 на силос). На врожайність ячменю збільшення його площі від 10 до 20% не вплинуло, але врожайність озимої пшениці знизилась на 2 ц/га внаслідок погіршення складу попередників та високого насичення колосовими культурами. Оптимальним для підзони цей показник лежить у межах 40%. Насичення сівозміни зерновими від 60 до 80% за рахунок збільшення вівса від 10 до 20% забезпечило збільшення валового збору фуражного зерна і не мало негативного впливу на врожайність озимої пшениці та ячменю.
Оптимальною нормою насичення сівозміни цукровими буряками є 20%, але вона може бути збільшена до 30% за умови ретельного контролю за санітарним станом ґрунту. За багаторічними даними інституту землеробства УААН та інших наукових установ, найвищу рентабельність забезпечують сівозміни з багаторічними травами, зерновими 50–60% (озима пшениця 20–30, ячмінь, горох, кукурудза — по 10), просапними (цукрові буряки і кукурудза — по 20%) (табл. 4.1). Така структура придатна для багатогалузевих господарств різної форми власності.
Для господарств по виробництву свинини і продукції птиці доцільними є плодозмінні сівозміни, в яких відводиться конюшині 5–10%, зерновій групі 60–75%, у тому числі озимій пшениці 20–30%, ячменю 10–20%, гороху і кукурудзі 10–20%, вівсу до 10%, просапним 30–35%, у тому числі 15–20%для буряків, 10–20% для кукурудзи. Спеціалізовані господарства по виробництву молока і яловичини можуть запроваджувати плодозмінні сівозміни з люцерною 20–30%, зерновими 30–45, у тому числі озимої пшениці 10–20, горохом, ячменем, кукурудзою до 10% кожної культури.
Для підзони нестійкого і недостатнього зволоження найбільш типовим виробничим напрямом великих колективних господарств є зерно-буряковий з розвинутим тваринництвом. Для таких господарств можна рекомендувати сівозміни з насиченням їх зерновими до 55–60% (у тому числі 25–30% озимої пшениці), 15–20% цукровими буряками, 20–25% кормовими культурами.
У господарствах по виробництву зерна , свинини та птиці зернову групу слід мати в межах 65–70%, кормову — в межах 10–20% і цукрових буряків 15–20%. Більш поглиблена спеціалізація господарств по виробництву молока, м’яса, вирощування нетелей потребує зменшення зернової групи до 45–50% і збільшення кормової до 30–40%. Кількість буряків залишається в межах 15–20%.
В десятипільних сівозмінах господарств підзони достатнього зволоження, яке мають зерно-буряковий з розвинутим тваринництвом напрямок можна рекомендувати наступне чергування культур: 1) конюшина на 2 укоси; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) кукурудза на силос; 5) озима пшениця; 6) кукурудза на зерно, цукрові буряки; 7) горох; 8) озима пшениця; 9) цукрові буряки; 10) ячмінь з підсівом конюшини.
В залежності від необхідності або для зміцнення кормової бази в сівозміну можна внести зміни шляхом зменшення площі посіву під цукровими буряками і ввести в сівозміну картоплю, круп’яні, збільшити площу під кукурудзою та запровадити проміжні посіви. Чергування культур може бути і наступним: 1) конюшина на два укоси; 2) озима пшениця.